(При підготовці добірки використано матеріали Інтернет-ресурсів)
Можливий варіант плану для характеристики історичного діяча:
- За яким ім’ям згадується діяч в історії.
- Роки життя.
- Де, в якій сім’ї народився
- Де і в яких умовах жив, зростав, виховувався
- Яку освіту отримав
- Особливості зовнішнього вигляду
- Особисті якості й риси характеру.
- Діяльність історичного діяча (Основні справи життя, успіхи та невдачі)
- Які верстви населення підтримували його діяльність, а які ні? Чому?
- Наслідки діяльності, що залишив для нащадків.
- Особисте ставлення до історичного діяча?
Володимир Мономах (хресне ім’я – Василь; 1053-1125) – великий князь київський, син Всеволода Ярославича і дочки візантійського імператора Костянтина Мономаха. Своїм народженням Володимир був зобов’язаний, як це не дивно, кривавій війні, що спалахнула 1043 р. між двома великими державами середньовіччя: Візантією та Київською Руссю, а точніше одному з її наслідків – династичному шлюбу дочки грецького імператора Костянтина Мономаха Анастасії з улюбленим сином Ярослава Всеволодом. Народився у Києві та перші роки життя провів у палаці діда Ярослава, а потім разом з батьком перебрався до Переяслава. Володимир рано став бойовим мечем у руках свого хитруватого й вайлуватого батька, котрий посилав сина замість себе всюди, куди тільки міг.
Літописець вказує, що князь був красивий лицем, очі у нього були великі, волосся рудувате й курчаве, чоло високе, борода широка. Зростом він не був особливо високий, але міцний тілом і дуже сильний. На схилі своїх років Володимир Мономах із задоволенням згадував: “От коли я жив у Чернігові, я своїми руками стриножив у лісових пущах десятки три диких коней, та ще й доводилося їздити по степу, то також власноручно ловив їх. Два рази тури піднімали мене разом з конем на роги, олень бив мене рогами, лось ногами топтав, а другий колов, дикий вепр зірвав у мене із стегна меч, ведмідь укусив коліно, а рись один раз, скочивши мені на стегна, звалила разом із конем…»
Доба Володимира Мономаха була часом розквіту культури в Русі. У Києві та в інших містах один за одним виростали кам’яні храми, оздоблені настінним живописом та мусією.
З ініціативи Мономаха видубицький ігумен Сильвестр виправив і уклав на основі писань Нестора, літописця Печерського монастиря, та інших літературних текстів літопис — славнозвісну “Повість минулих літ”. У часи його князювання було здійснено багато перекладів з візантійських видань, почали складатися житія відомих руських людей та православних святих. Ігумен печерський Нестор започаткував Патерик, збірник житій печерських преподобних отців; з’явилися житія княгині Ольги і святого Володимира, складені ченцем Іаковом, сказання про Бориса та Гліба.
Та й сам Мономах був неабияким письменником, як свідчать деякі його твори, зокрема лист до Олега Святославича. Та особливо вславило його “Повчання”, своєрідний духовний заповіт дітям, в якому він врозумляв своїх наступників бути гідними людьми, виконувати заповіти старших, любити рідну землю. Він заповідав також не пишатися своїм званням, пам’ятати, що все в руках Божих, і не прагнути великих багатств, вважаючи це великим гріхом.
Наостанок він наказує своїм дітям, а водночас і всім своїм сучасникам, тоді сущим, вчитися читати, і наводить як взірець свого батька, котрий знав п’ять мов.
Мономах перемагав половецьких ханів, що майже завжди мали чисельну перевагу над ним, завдяки великому талантові полководця. Він, здається першим на Русі зрозумів стратегічні вигоди, які давали блискавичність рейду, удар у вразливе місце ворога зібраної в сталевий кулак важко озброєної кінноти, несподіваність обхідного маневру.
В 1078 р. його батько став великим київським князем, а він отримав у володіння Чернігів.
У 1078-1094 рр. князював у Чернігові, потім до 1113 р. у Переяслові. Разом з іншими князями здійснив ряд вдалих походів проти половців (1103,1107,1109,1111), що припинили їх напади на Русь на чверть століття. Був одним з ініціатором проведення князівського з’їзду у Любечі, Витечеві та на Долобському озері.
1113 р. вічем киян запрошений на великокнязівський київський стіл.
Придушивши силою повстання, Володимир того ж року прийняв зведення із 69 статей кримінального, цивільного і судового права, відоме як «Статут Володимира Всеволодовича», який дозволив звільнити від фінансової залежності багатьох боржників, обмежив свавілля лихварів і владу землевласників над смердами, закупами, рядовичами і холопами.
Розсадивши своїх синів по основних містах Русі, Володимир силою приборкав невдоволених узурпацією влади синів Святополка, в яких він відібрав Волинь, відірвав від Полоцька Мінське князівство і за кілька років поширив великокнязівську владу на більшій частині Київської держави (крім Галицької, Чернігово-Сіверської та Полоцької земель). Завдяки його зусиллям припинилися князівські усобиці, відновлено територіальну цілісність держави. Здійснив ряд внутрішніх реформ, зокрема, скасував боргове рабство (холопство).
В другій половині XI – на початку XII ст. пожвавлюються процеси формування землеволодіння князів і бояр, збільшується кількість міст. В цей час визначилися основні рубежі давньоруських міст. В цей час визначились основні рубежі давньоруських земель-князівств. Утвердження феодальної роздробленості на Русі було закономірним наслідком розвитку феодального способу виробництва. Посилюються процеси зростання великого феодального землеволодіння й особливо його вотчиної форми. Відновивши порядок у розколотому повстанням Києві, він завоював собі підтримку бояр та багатих купців. Він дослухався до скарг нижчих верств, систематизувавши у своєму правовому кодексі їхні права та обов’язки.
Останню спробу об’єднати всі землі Київської держави зробив Володимир Мономах, що правив у 1113 по 1125 рік. Він зумів стримати спроби місцевої земельної знаті відокремитися від влади київського центру. Авторитет і популярність Володимира Мономаха дали змогу посісти київський престол його сину – Мстиславу, недовге княжіння якого було продовженням політики Мономаха.
Силою свого величезного авторитету новому правителю вдалося об’єднати більшість розпорошених руських земель. З тих пір уже ніколи на Русі не пануватимуть такі єдність і згода, як за Мономаха. Поміж давніми князями татарського періоду після Ярослава ніхто не залишив по собі такої гучної і доброї слави, як Володимир Мономах, князь діяльний, сильний волею, що вирізнявся здоровим глуздом посеред своєї братії, князів руських. Довкола його імені обертаються майже всі важливі події руської історії у другій половині XI та в першій чверті XII століття.
Загалом протягом свого життя він здійснив більше 80 походів, більшість з яких були проти половців.
Завдяки мудрій політиці він зумів об’єднати навколо себе князів, селян та ремісників, які допомагали йому оборонятись від набігів половців.
Для того, щоб стабілізувати внутрішнє становище Володимир Мономах урегулював систему законодавства на Русі. В першу чергу він упорядкував правничо-реформаторські реформи. Їхня суть викладена в «Руській правді», яка ще відома за назвою «Статут». Це перша в історії Київської Русі збірка законодавчих актів, яких строго дотримувались навіть після смерті автора. Він перший хто встановив контроль над діяльністю лихварів і землевласників, скасував холопство за борги та розвивав зовнішню торгівлю в інтересах власного народу.
Володимир Мономах та його син Мстислав стали останніми правителями єдиної Русі - України.