Данило Галицький (1201- 1264 рр.), народився у м. Галич, помер у м. Холм. Син Галицько - Волинського князя Романа Мстиславича з династії Рюриковичів та доньки візантійського імператора Ісаака II Ангела Анни.
У 1205 р. загинув Роман Мстиславич. Данилові було чотири роки, його братові Васильку два. Малолітні діти Данило та Василько не мали шансів утримати владу в Галичі, де була сильна влада бояр і спалахнула боротьба за владу між родичами. Анна, тепер вже регентша при малолітніх синах, переїхала з синами з Галича до Володимира на Волині. Вдова Романа, княгиня Анна визнає зверхність угорського короля Андраша ІІ.
1206 року Анна з Васильком вирушила до Кракова до польського князя Лєшко, Данила відіслала до двору угорського короля Андраша II , де він провів 6 років. Малі сини Романа стали заложниками у тій складній політичній грі, кожна з держав їх хотіли використати для захоплення собі Галичини та Волині.
Про дитячі роки Данила Романовича свідчень майже не залишилося. До 1211 р. він мешкав та навчався в Угорщині при дворі короля Андрія, ріс разом із його сином Белою. Рано подорослішав. Князь з малих літ виявив неабияку розсудливість і почуття обов’язку щодо свої родини і оточуючих. Відомо, що був освіченою людиною, знав декілька мов, був гарним воїном, здібним полководцем. Як належить князю того часу був гарним наїзником, досконало володів мечем, був витривалим та сильним. Ріс розумним, розважливим, сміливим та наполегливим.
1211 р. король Андраш ІІ посилає своє військо до Галицької землі і відправляє з цим військом десятирічного Данила. Анна з Васильком у цей час перебували у Белзі. Після перемоги угорського війська та вірних Романовичам дружинників Данило вперше був посаджений князем у Галичі у вересні 2011 р. За довгі роки розлуки до нього приїхала мати, яку він не впізнав. Але галицькі бояри знову вигнали Ганну і Данило залишився сам.
У 1212 р. Данила галицькі бояри перемогли і він тікає до Угорщини, сил протистояти сильному боярству не було. Галицьке боярство очолює Володислав Кормильчич.
1214 року - в Спиші угорський король Андраш II і краківський князь Лешко I Білий за згоди папи римського Іннокентія III вирішили посадити в Галичі угорського королевича Коломана та польську княжну Саломею (віком 5 і 3 роки відповідно). При цьому Галичина відходила до Угорщини, а Романовичам залишалася Волинь.
У 1215 році за підтримки краківського князя Лешка I Білого Данило став князем у Володимирі на Волині. Заволодівши містом, князі почали вести самостійну політику. Головну роль відігравав Данило як старший, Василько став його помічником і союзником, мати Анна йде в монастир.
Уже в 18 років Данила Романовича сприймали як дорослого й досвідченого мужа, про що свідчить галицький літописець. Він вже був загартований військовими походами та досвідченим політиком. Як відзначає літопис князь був добрим, хоробрим та мудрим, великодушний, мав високі моральні якості. Не був хитрим, завжди діяв прямолінійно. Михайло Грушевський відзначає в Данилові лицарскість, витривалість, різносторонність, рухливість, але додає, що зовнішня дипломатія його була безладна.
1219 р. Данило укладає шлюб з донькою нового галицького володаря Мстислава Удатного.
Данило Романович починає збирати батьківську спадщину.
Романовичі вступають в протистояння з Польщею та захоплюють всю окраїну Волинської землі. Польський князь та угорський король побачили у Данилові грізного суперника, такого небезпечного, що поруч з ним блякли знамениті київські та чернігівські князі. Данило поставив собі за мету об’єднати Русь для відсічі зовнішнім ворогам і її процвітання. Але поки що вистояти проти Польщі, Угорщини та свого тестя Мстислава Удатного Данило не зміг.
У битві на р. Калка 1223 р. Данило отримав тяжке поранення, але зміг повернутися назад.
У наступні роки протистояння Мстислава Удатного, якого підтримали угорці, та Данила наростають.
У 1225 р. вся Волинська земля перейшла до Данила та Василька.
У 1229 р. помирає Мстислав Удатний, але Галицьке князівство він заповідає не Данилу, а другому своєму зятеві Андрію, угорському королевичу.
Об’єднавши Волинь, Данило передав її братові Васильку у 1230 р., сам розпочав боротьбу за Галицьку землю.
1229 року прихильники князя в Галичі запросили його на престол. Данило Романович взяв Галич і відпустив захопленого в полон королевича Андрія, але згодом той, за підтримки боярина Судислава та свого батька - угорського короля Андраш II — зробив ще одну невдалу спробу захопити Галич.
Галицькі бояри у змові з Олександром Белзьким готували вбивство Данила, але брат Василько випадково викрив змову. Данило з Васильком почали війну проти Олександра, який утік до Угорщини, звідки разом з угорським військом королевича Андрія підійшов до Галича і взяв його.
У 1232 р. під час облоги Галича раптово помирає угорський королевич Андрій.
У 1233 р. Данило знову повернув Галич. В Угорщині престол посів Бела, друг дитинства і Данило хотів заручитися його підтримкою, але Бела підтримав у боротьбі за Галич чернігівського князя Михайла, який в 1235 р. зайняв Галич і посадив князем свого сина.
Становище Данила було безвихідним, але він виявив витримку, мужність і дипломатичний хист. Данило заручається підтримкою австрійського герцога Фрідріха. Бела пішов на поступки і уклав з Романовичами угоду про нейтралітет стосовно західноукраїнських земель. Але відмовив видати свою доньку Констанцію за старшого сина Данила Лева.
1238 року Данилу вдалось взяти Галич і остаточно опанувати Галицьке князівство. Того ж року розбив лицарів Добжинського ордену в битві під Дорогичином і повернув собі порубіжні з Мазовією землі Берестейщини, підкорив Турівське князівство.
1239 року — зайняв Київ, де не було князя, посадив там свого намісника — воєводу Дмитра.
У 1240 р. Данило на річці Угорці заснував місто Холм. Сюди, на західні кордони своєї держави, якомога далі від татар, він переніс свою столицю з Галича. На заклик Данила її заселили численні ремісники, будівничі, що тікали від татар, а також іноземці.
Під час нападу монгольських завойовників у 1241 р. на Волинь та Галич Данило перебував в Угорщині та Польщі. Повернувшись він побачив лише руїни та згарища. Боярство знову повстало проти князя. Князю вдалося ув’язнити ватажків бояр.
Окрім загрози від нових вторгнень золотоординців знову постала загроза з боку угорців. Угорців підтримали поляки та частина невдоволених галицьких бояр. 17 серпня 1245 р. відбулася генеральна битва під Ярославлем. У цій битві Данило з дружинниками пробився у гущу ворожого війська, схопив хоругву угорського полководця Фільнія і подер її на шматки. Фільнія та ватажка поляків Флоріана було взято в полон. Ярославський тріумф підбив риску під сорокарічною боротьбою Романових синів з бунтівним боярством та сусідніми державами.
До того часу Галицько-Волинське князівство не було обкладене татарською даниною. Після Ярославської битви хан Мауці надіслав до Данила посла з вимогою: «Дай Галич!». Данило, подумавши, відповів: «Не дам півотчини своєї, але поїду до Батия сам».
Він був змушений поїхати до ханського двору в Сараї і визнати залежність від Золотої Орди. Хоча його прийняли там досить милостиво, але перенесені приниження змусили згодом літописця завершити розповідь про цю подорож словами: «Зліше зла честь татарська». У переговорах з Батиєм Данило домігся від нього підтвердження своєї влади над Галицько-Волинським князівством, але не над Києвом. До того ж він був зобов’язаний надсилати своє військо для участі в походах Батия на Польщу, Литву, Угорщину та платити данину.
Авторитет Данила в Європі зріс. Угорський король Бела звернувся до князя з пропозицією укласти мир і скріпити його одруженням дочки Констанції з сином Данила Левом. Другий син Роман одружився з наступницею трону Австро - Штирійського герцогства Гертрудою.
Данилу вдалося захопити Люблінську землю. Він пішов війною на Литву, але Міндовг замирився з ним, віддав за Данилового сина Шварна свою дочку, було укладено мирну угоду з Литовським князівством.
Для зміцнення міжнародного авторитету держави 1246 року заснував у Галичі церковну православну митрополію, що перебрала на себе функції загальноруської. Митрополитом було призначено одного з подвижників князя — печатника Кирила.
Але Данило розумів, що годі сподіватися на підтримку Угорщини, Польщі та Литви у боротьбі проти монгольських завойовників, тому намагався організувати союз руських князівств проти монголо - татар. Після посилення князя Андрія Ярославича у Північно - Східній Русі, вона привернула увагу Данила Романовича. Князі дійшли згоди про коаліцію та князь Андрій одружився з дочкою князя Данила. Але монгольське військо розбило військо князя Андрія і Данило втратив цього союзника. Знесилена Русь не мала сил скинути золотоординське ярмо. Данило Галицький звернув свої погляди на захід. Розпочалися перемовини з папою римським про сприяння в створенні коаліції західних держав у боротьбі проти монголо – татар.
Папа протягом довгого часу давав обіцянки військової допомоги від католицьких держав. Але сподівання були марні. Втративши надію на цю допомогу, Данило перервав листування з папою у 1248 р. Відновив ці контакти за посередництва угорського короля 1252 року, коли до кордонів Галицько-Волинського князівства наближалися монгольські орди Куремси.
1253 - Папа звернувся до християн Чехії, Моравії, Сербії, Помор’я та Пруссії з закликом до хрестового походу проти татар, а до Данила відправив посольство на чолі з легатом Опізо з королівською короною і скіпетром. У місті Дорогичині в грудні 1253 (січні 1254) папський легат коронував і помазав Данила Романовича, який прийняв королівську відзнаку «від усіх своїх єпископів», підкреслюючи цим, що коронується, що водночас було відкритим викликом Золотій Орді, бо як васал хана Данило Романович не мав права цього робити.
У 1254 році князь Данило остаточно зрозумів, що всі його контакти з Римом не дають перспектив для організації якоїсь реальної антиординської коаліції.
У березні 1255 р. новий папа Олександр IV, під приводом непоступливості Данила в релігійних питаннях, розірвав домовленості своїх попередників мати Русь під захистом «престолу святого Петра» й почав переконувати литовського короля Міндовга напасти на володіння Данила.
Наприкінці 1254 року Данило почав військову кампанію проти татар. Татарський намісник Куремса спробував перейти у контрнаступ і виступив зі своїм військом під Крем’янець, потім під Володимир-Волинський і Луцьк, але був розгромлений. Це була перша руська перемога в боротьбі проти Орди.
У Каракорумі ствердився великий хан Хубілай, на місце Куремси призначили заповзятливого Бурундая. Він посварив короля з Міндовгом, досяг того, що в його поході на Литву 1258 року брали участь галицькі дружини під проводом Василька Романовича, попри те, що Данило був сватом Міндовга.
1256 р. Бурундай прийшов на землі Галичини й Волині з великим військом, заявивши: «Якщо хочете жити з нами у злагоді, то розкидайте всі ваші міста». Данило й Василько змушені були зруйнувати все, що будували довгі роки. Вони розібрали фортифікації Луцька, Крем’янця, Данилова, Львова. Галицько-Волинська держава позбулася головних пунктів опору у війні з ординцями. Вдалося зберегти лише Холм.
1260 року загони Бурундая залишили Галичину та Волинь. Татари також змусили галицькі дружини до участі в їхньому поході на Польщу.
1264 року король занедужав і помер у Холмі, де був похований у церкві святої Богородиці, яку збудували за його життя. Літописець, оплакуючи його смерть, назвав його «другим по Соломонові».