Костянтин Іванович Острозький - військовий і державний діяч Великого князівства Литовського, Руського, Жемантійського із роду Острозьких.

Роки життя 1460-1530 рр. 

Його батьком був Іван Острозький, а матір’ю Марія Іванівна Бєльська, сама вона походила з роду князів Бєльських. Костянтин Іванович рано залишився без батьків.

Був двічі одружений. Відомо про двох синів Костянтина Івановича. Ілля від першого шлюбу та Костянтин – Василь від другого шлюбу.

Дитинство Костянтина Івановича Острозького, як і точна дата його народження, не мають однозначної інформації в історичних джерелах.

Оскільки конкретних відомостей про дитячі роки Костянтина Острозького немає, можна припустити, що він виховувався в дусі традицій свого роду, отримуючи освіту, характерну для представників знаті того часу. Ймовірно, це включало вивчення військової справи, письма, читання, а також основ віри. 

Деякі дослідники припускають, що Костянтин міг навчатися у приватних вчителів або в школах, які існували при монастирях. Також, враховуючи його подальшу військову кар’єру, можна вважати, що він з раннього віку отримував військову підготовку.

Сучасний йому польський хронікер так описував К.І.Острозького: «Він був малий на зріст, але великий душею, для усіх доступний, щедрий до сподвижників, милосердний до бранців та досвідченіший всіх у воєнному ремеслі».

Найбільш відомий Костянтин Іванович Острозький як видатний полководець. Відомо, що провів 65 битв, програв 3, брав участь в успішних кампаніях проти татар та московської держави. За перемогу біля Очакова проти сил хана Мехмет-Ґірея першим отримав посаду Великого гетьмана Литовського 10 серпня 1497 року. 8 вересня 1514 року в битві під Оршею військо Костянтина Острозького розбило московське. Костянтин Іванович за цю перемогу двічі проходив на чолі війська через тріумфальну арку - у Варшаві і Вільно. Він здобув одну з найславетніших перемог польсько-литовських сил над московією за всю історію, хоча перед цим кілька років провів у московському полоні.

Князь Костянтин Острозький був один із найвизначніших меценатів   та власників землі того часу (входило 100 міст, 40 замків, 1300 сіл; іноземці називали його володіння «Країною князя Острозького», перетворив Острог на осередок  слов’янської культури.

Авторитет князя Костянтина Івановича Острозького був настільки великий, що найбільш важкі для суду справи між магнатами і шляхтичами довірялися королем і сеймом винятково йому. Але, незважаючи на усі свої перемоги, князь Острозький залишався вірним сином Православ’я і при всякій можливості домагався послаблень для нього, захисник Православ’я і української народності.

Волинський князь вперше довічно став головнокомандувачем Великого князівства Литовського. Костянтин Острозький, неначе король, мав право завіряти документи печаткою на червоному воску та усупереч забороні для православних займав найвищі державні посади Королівства Польського.

Про нього писали у німецьких часописах, прирівнювали до відомих римських полководців.

Костянтин Острозький був успішним політиком.

Він часто приїжджав у Вільнюс, де облаштував резиденцію, багато спілкувався із королем, брав участь у великокняжих радах.

Завдяки наданим королем привілеям та маєткам, а також власній ощадливості, Костянтин Острозький увійшов у п’ятірку найбагатших магнатів Великого князівства Литовського.

Костянтина Івановича Острозького поховали, згідно із заповітом, у Києво-Печерському монастирі. Він обрав святиню, а не рідний Остріг. Через майже сорок років син Василь встановив надгробок, який не лише відображав небіжчика, а разом з кіньми, гарматами, колісницями, військовими обладунками, сценами із битв наче відтворював життя полководця. В епітафії йшлося про 63 перемоги та перераховувалися заслуги покійного.

Кілька століть до надгробка молилися віряни та паломники, що приходили в Успенський собор монастиря і дізнавалися про полководця, допоки у листопаді 1941 року у храмі не пролунав вибух. Він зруйнував споруду та пам’ятник.

Нині Костянтина Івановича Острозького своїм національним героєм вважають одразу три народи - литовці, білоруси та українці.