(При підготовці добірки використано матеріали Інтернет - ресурсів)
Можливий варіант плану для характеристики історичного діяча:
- За яким ім’ям згадується діяч в історії.
- Роки життя.
- Де, в якій сім’ї народився
- Де і в яких умовах жив, зростав, виховувався
- Яку освіту отримав
- Особливості зовнішнього вигляду
- Особисті якості й риси характеру.
- Діяльність історичного діяча (Основні справи життя, успіхи та невдачі)
- Які верстви населення підтримували його діяльність, а які ні? Чому?
- Наслідки діяльності, що залишив для нащадків.
- Особисте ставлення до історичного діяча?
Святослав Ігоревич (940 —972) — великий київський князь Київської Русі (Русь - Україна), політик і військовик з династії Рюриковичів.
Син князя Ігоря і його дружини княгині Ольги. Про дитячі та юнацькі роки, виховання князя Святослава історичні джерела не залишили відомостей, вірогідніше за все княгиня Ольга мало приділяла уваги вихованню сина. Вихованням хлопчика займалися приставлені до нього вихователі, що виховали в ньому, перш за все, воїна - хороброго, витривалого, безжального, у старих язичницьких традиціях.
Ще дитиною Святослав брав участь у походах Ольги на древлян, де вже проявилися перші здібності полководця. До самої своєї смерті у Києві від імені свого сина Святослава правила княгиня Ольга, тому Святослав займався воєнними походами і мало уваги приділяв внутрішній політиці держави, повністю довіряючи матері.
Святослав одержав владу з рук старіючої Ольги у важкий для Давньоруської держави час. Одвічна суперниця Русі Візантія прагнула підточити могутність північного сусіда. Уряд у Константинополі намагався відтіснити Київську Русь від Чорного моря. Візантійські політики силкувалися перешкодити давньоруській торгівлі з Півднем і Близьким Сходом. З цієї метою вони нацьковували незліченні орди печенігів на південно руські землі. А підштовхуваний імперією Хозарський каганат на кінець князювання Ольги наглухо зачинив гирла Волги й Дону для руських купців.
Відважний і палкий, прямолінійний і суворий, Святослав був насамперед князем-воїном. Грушевський називав його козаком на престолі, а його бурхливе князювання влучно описував як велику авантюру. Безперервно воюючи, Святослав полюбляв грандіозні й славетні справи. Його слов’янське ім’я, варязьке виховання, кочовий спосіб життя віддзеркалювали поєднання європейського й азіатського начал.
“Жила ж Ольга разом із сином своїм Святославом, і вчила його мати прийняти хрещення, та він і не думав, і не прислухався до цього; але якщо хтось збирався охреститися, то не забороняв, а лише кепкував над тим… І на подальші умовляння матері Святослав відповідав: ― Як мені одному прийняти іншу віру: А дружина моя (військова) сміятиметься з мене!”
Перший військовий похід княжої дружини датовано 964 роком. Його наслідком стала переорієнтація племені в’ятичів з Хазарії на Київ. До візиту Святослава мешканці міжріччя Оки й Волги справно платили данину хазарам. Князь довів в’ятичам, що набагато корисніше дружити з Києвом, а тому будь-які контакти з хазарами варто припинити.
Повернувшись до Києва, з лаврами переможця та багатою здобиччю, Святослав чи не одразу почав розробляти план наступного воєнного походу.
Після смерті матері князь посадив у Києві сина Ярополка, а сам продовжував завойовницькі походи.
Цього разу в полі зору давньоукраїнського політика-практика опинилися Херсонес та Візантія.
У відповідь візантійський імператор Нікифор ІІ Фока змушений був відкупитися – до Києва прибув заможний херсонесець Калокір із величезним на той час презентом, 15 центинаріями золота. Навзамін Калокір запропонував Святославу підкорити Болгарське царство, яке на чолі з царем Сімеоном досить вдало воювало з Візантією. Поміркувавши, київський князь обрав варіант розширення кордонів держави з метою перетворення Болгарії на союзника у неминучому зіткненні з Візантією.
Навесні 970 року відбулася битва під Аркадіополем. Візантійці вкотре програли і вкотре змушені були сплатити викуп. Але від агресивних планів не відмовилися. Вже через рік їх величезна армія взяла в облогу болгарську столицю Преславу.
У квітні 970 року візантійський імператор Іоанн Цихімський особисто виступив проти Святослава, який знаходився у м. Доростол (Болгарія).
Почалася виснажлива облога Доростолу. Тривала вона від 24 квітня по 22 червня 971 року. Обидві сторони пішли на переговори. За договором імператор Візантії зобов’язувався пропустити військо Святослава додому, забезпечивши його харчами на дорогу.
У 972 р., повертаючись додому, Святослав у районі дніпровських порогів зіткнувся з печенігами і загинув під час битви.
Святослав проводив активну зовнішню політику, значно розширивши територію держави. Підкорив волзьких булгар, аланів, радимичів, в’ятичів. Спричинив занепад Хазарського каганату та Першого Болгарського царства
Велике значення в той час мала військова дружина князя, яка здійснювала збирання данини й судові функції. Верхівка дружини була панівним прошарком держави. За допомогою дружини князь зміцнював свою владу над населенням. У Святослава не паморочилась голова від воєнних успіхів і він залишився реалістом у політиці. Український історик М. Грушевський писав про Святослава: “Сміливий і чесний лицар-войовник, що у всім поступає одкрито і сміло, не шукає здобичі, ні багатств, цінить тільки славу воєнну і для неї одної живе. Се герой княжої дружини, її найвищий ідеал. Став він (Святослав) збирати багато воїнів хоробрих. І легко ходив у походах, мов пардус (барс або гепард), і багато воював. У походах же не возив за собою ні возів, ні казанів, не варив м’яса, але, тонко нарізавши конину чи звірину, чи яловичину і засмаживши на вугіллях, так їв. Такими самим були й усі інші його воїни. І посилав у інші землі зі словами: ―Хочу на вас іти…”
Останнім часом ставлення вчених до Святослава змінилося. Вони переконались у тому, що князь за допомогою воєнних походів розв’язував життєво важливі для Русі справи взаємин з агресивними сусідами. У цьому він відрізнявся від інших середньовічних князів і королів хіба що тим, що був більш удачливий у війні. Та й про рідну землю Святослав турбувався не менше від своїх попередників. Але все ж діяв в інтересах верхівхи тогочасного суспільства, не піклуючись про основне населення держави, воно розглядалося лише, як засіб для досягнення поставленої мети. Літописці й історики минулого розглядали Святослава виключно як князя-воїна, що віддавав перевагу воєнним методам розв’язання конфліктів перед дипломатичними й узагалі мирними.
Для зміцнення влади династії Святослав 969 р. розділив князівства між своїми синами. Намісником у Києві став старший син Ярополк, у Древлянській землі – Олег, у Новгороді – Володимир. Така реорганізація управлінської системи на Русі не тільки поклала початок адміністративній реформі, а й була важливою ланкою грандіозного стратегічного плану Святослава, головною метою якого було створення могутньої ДунайськоДніпровської держави.
Його славетні походи мали далекосяжні наслідки. Завоювання в’ятичів поширило владу Києва на всіх східних слов’ян, а також відкрило для слов’ян колонізацію північно-східної землі. Розгромивши хазарів, Київ усунув суперника гегемонії у Євразії та поставив під контроль Русі великий торговий шлях Волгою.
Давньоруська держава вийшла на міжнародну арену, у середині держави формувалися нові суспільні відносини, але проявилася слабкість великокнязівської влади, що не була ще чітко організованою та централізованою.