Юрій Львович (1252/1257 — 21 квітня 1308/1315) — король руський (1301—1308/1315), князь белзький (1264—1301), галицький і волинський (1301—1308/1315).
Представник дому Романовичів з династії Рюриковичів.
Старший син короля Русі, галицько-волинського князя Лева I і угорської принцеси Констанції. Онук руського короля Данила Галицького і угорського короля Бели IV. За життя батька володів Белзом і Холмом. Одружувався двічі: з Ксенією, з донькою тверського князя Ярослава Ярославича (1282—1286), і Євфимією, донькою куявського князя Казимира I, сестрою краківського князя Владислава I Локетка. Спробував відібрати частину Волині у володимирського князя Володимира Васильковича (1288). Після смерті батька, князя Лева Даниловича, близько 1301 року, під владою Юрія опинилися всі землі Королівства Русі. Переніс столицю до Володимира, титулувався «королем Русі і князем Володимирії». Підтримував свого швагера краківського князя Владислава I у війнах проти чеського короля Вацлава II. Втратив Люблінську землю. Уклав союз із Тевтонським орденом проти Литви. Юрій Львович зійшовся з німецькими хрестоносцями з метою заручитися підтримкою й мати союзників у боротьбі проти Литви. Ініціював утворення окремої Малоруської (Галицької) митрополії (1303). Відносно мирний період правління вважається останньою добробуту Руського королівства.