9 квітня 2015 року Верховна Рада України в рамках «декомунізаційного пакету законів» ухвалила закон «Про увічнення перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939—1945 років», за яким в офіційному документообігу використовуватимуть виключно термін Друга світова війна, а термін «Велика Вітчизняна» більше не використовується.
Акт про безумовну капітуляцію нацистської Німеччини у Реймсі підписали о 02:41 7 травня 1945 року.
На церемонії підписання була присутня група журналістів. Проте на вимогу представника СРСР генерала Івана Суслопарова США і Британія погодилися відкласти публічне оголошення про капітуляцію, щоб Радянський Союз міг підготувати другу церемонію капітуляції в Берліні.
Удень 8 травня про капітуляцію Німеччини заявили офіційно.
У Радянському Союзі на інформацію про капітуляцію 7 травня наклали абсолютну заборону. Причиною стало те, що радянський представник генерал Іван Суслопаров підписав акт у Реймсі, не маючи на руках директив з Москви.
Інструкції з Кремля на той момент іще не прийшли. Незабаром після підписання акта генерал Суслопаров отримав телеграму Сталіна з категоричною забороною підписувати капітуляцію.
Сталін обурився підписанням капітуляції в Реймсі, адже так провідну роль зіграли західні союзники. Радянський вождь відмовився визнати цей акт та зажадав підписання нового акта про капітуляцію Німеччини у здобутому Червоною армією Берліні.
Сталін також — як уже зазначалося — поставив союзникам вимогу не робити офіційних оголошень про перемогу до вступу в силу другої капітуляції 9 травня за московським часом.
У цій вимозі йому відмовили і прем’єр Великої Британії Вінстон Черчилль, і президент Сполучених Штатів Гаррі Трумен. Черчилль пояснив, що від нього буде вимагати інформації парламент. Трумен заявив, що прохання Сталіна надійшло до нього занадто пізно та скасувати оголошення Перемоги неможливо.
Сталін у свою чергу сказав: “Договір, підписаний у Реймсі, не можна скасувати, але його не можна і визнати. Капітуляція повинна бути здійснена як найважливіший історичний акт і прийнята не на території переможців, а там, звідки прийшла фашистська агресія, — в Берліні, і не в односторонньому порядку, а обов’язково верховним командуванням всіх країн антигітлерівської коаліції”.
У відповідь союзники погодилися провести церемонію повторного підписання Акта про капітуляцію в Берліні.
8 травня о 22:43 за центральноєвропейським часом — або 9 травня о 00:43 за московським — у берлінському передмісті Карлсхорст підписаний другий Акт про капітуляцію Німеччини.
Його текст майже дослівно повторює текст 7 травня. Карлсхорстський акт підтвердив час припинення вогню, вказаний у Реймському акті — 8 травня о 23:01 за центральноєвропейським часом.
Того самого дня Президія Верховної Ради СРСР видала указ, яким оголосила 9 травня Днем Перемоги.
Попри підписання Акта про капітуляцію Німеччини, на фронті все ще тривали бої. Німці не хотіли здаватися в полон Червоній армії і за всяку ціну прагнули прорватися до західної зони окупації.
Так, з Праги остаточно вигнано нацистів 10 травня, а останні групи німецьких військ на території Чехословаччини та Австрії ліквідували тільки 19 травня.
Виконуючи взяті перед союзниками по антигітлерівській коаліції зобов’язання, 8 серпня 1945 року СРСР оголосив війну Японії. Ця війна розглядалася як пряме продовження і складова частина Великої вітчизняної війни.
2 вересня 1945 року, в день капітуляції Японії, Верховна Рада СРСР видала указ, яким назвала 3 вересня Днем Перемоги над мілітаристською Японією.
Обидва свята — 9 травня і 3 вересня — оголосили вихідними днями. Але вже 1947 року ці дні знову стали робочими.
Згодом, коли “Велику вітчизняну війну” поклали в основу радянської ідеології, головний наголос зробили на перемозі над Німеччиною. Суть цієї маніпуляції полягала в тому, щоб перенести акцент з поняття “Друга світова” на поняття “Велика вітчизняна” й у такий спосіб відвернути увагу суспільства від інших збройних конфліктів, у яких Радянський Союз виступав як агресор у роки Другої світової війни: напад на Польщу, Західні Україну та Білорусь, Фінляндію, країни Балтії.
Офіційна назва свята протягом років звучала “Свято перемоги радянського народу у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 років”. У такий спосіб події 1939—1941 років, коли СРСР вступив у союз із Третім Райхом, прибиралися з фокусу суспільної уваги, а тема радянсько-нацистської співпраці замовчувалася.
У 1965 році 9 травня знову стало вихідним днем з обов’язковими військовими парадами на честь свята. Таким чином, 9 травня остаточно закріпилося в суспільній свідомості як День Перемоги та дата закінчення війни.
Формально ж війна з Німеччиною була закінчена тільки 25 січня 1955 року постановою Президії Верховної Ради СРСР “Про припинення стану війни між СРСР та Німеччиною”.
Втрати України в Другій світовій війні — прямі та непрямі людські та матеріальні втрати, які поніс український народ в період Другої світової війни були колосальними.
Оцінка чисельно втрат в різних роботах суттєво відрізняється, починаючи від 5 млн до 7 млн загиблих громадян тодішньої Радянської України. В виступі у зв’язку з 30 річчя визволення України від гітлерівських загарбників тодішнього першого секретаря ЦК Компартії України Володимира Щербицького була названа цифра 6750 тис. чоловік.
Пізніше людські військові втрати були визначені в 2,5 млн чоловік і 5,5 млн. — загиблих військовополонених і мирного населення. По відношенню до загальних втрат СРСР це становить 40-44%. З врахуванням вторинних демографічних втрат (померлі від хвороб і голоду, депортовані, емігранти, втрати у природному прирості населення), то втрати складуть приблизно 14,5 млн чоловік.
Було також зруйновано майже 700 міст (40% усіх міст Радянського Союзу, знищених війною) і 28000 сіл. Оцінка матеріальних збитків становила 285 млрд рублів (в цінах 1941 року) - понад 40% усього збитку СРСР. У війні загинув кожен п’ятий українець. Серед військовослужбовців призову на літо 1941 року уціліли тільки 3% з загальної кількості. Спалено 319 000 господарств, на Лівобережній Україні був зруйнований кожен четвертий будинок.
Виведено з ладу 5600 мостів, зруйновано 33 000 шкіл, технікумів, 18 000 медичних установ.
( Всі дані взято із ресурсів Internet).
На сьогодні ще залишилися свідки тієї жахливої, страшної війни, вони сприймають її, як свою трагедію, трагедію свого покоління і у ці весняні дні у більшості сімей згадують тих, хто загинув, був страчений, закатований.
Світ повністю змінився після Другої світової війни. І скорбота заповнює наші серця. То чи варто в ці весняні дні сміятися і радіти? Можливо краще помовчати і вклонитися тим, хто більше не побачив цього світу. І не пафосно марширувати під звуки фанфар, а із скорботою в серці і приспущеними прапорами віддати шану нашим предкам за врятований світ. І не важливо, коли це буде зроблено – 7, 8, 9 травня, 2 чи 3 вересня, важливо не забути і не дати таким страшним подіям повторитися, не дати зміям підняти голови, з якими б вони обличчями не були, якими б гаслами не прикривались.
А до політиків, військових, дипломатів тих часів кожної європейської країни, США та Японії є величезна кількість запитань, на жаль їх не можна задати тим, хто мечем чи словом розв’язав Другу світову війну.