Дні бігли швидко. Здавалося, що життя несеться, як переляканий кінь. Осінь змінювалася зимою, зима весною.
Зима була дуже лютою. Заметілі кружляли майже кожного дня. Ледве селяни пробивали санну дорогу, вона знову задувалася, а по обидві сторони дороги стояли фортеці із снігу.
Дівчатка у такі дні не приходили на заняття. А мені не хотілося вилазити з ліжка, де була накрита теплою ковдрою. Груби топилися весь день, у вітальні горіли дрова у каміні. Коли завивала хурделиця за вікном, то ми всі брали книги із бібліотеки і читали цілими днями, але вечір швидко гнав нас у ліжка.
У морозні, але ясні дні мої дівчатка сходилися до школи і це була велика радість. Ми каталися на санчатах із високої гори в парку, робили сніжні фортеці і пили гарячі трав’яні чаї. Особливу радість приносили наші намагання покататися на ковзанах. Річка замерзла швидко. Нам розчистили невелику ділянку від снігу. На валянки прив’язувалися металеві ковзани і ми по черзі вчилися кататися. Це було ще те випробування! Не так просто втримати рівновагу та ще з великою кількістю одягу на нас. Дівчатка які мали зовсім легкий або зношений одяг залишалися у класі і з нами на річку не ходили.
У сонячні зимові дні було дуже красиво. На деревах висять великі шапки снігу, на землі, аж до горизонту, простягаються величезні снігові валуни. Все біле, чисте і казкове. Сніг переливається діамантами, сяє всіма кольорами веселки. Особливо в сонячні дні на нього дивитися не можливо.
Але вода біля млина не замерзає навіть у люті морози, тому він справно працює всю зиму і в нашому маєтку також кожного вечора є диво – електрика.
Багато моїх маленьких учениць вже були вправними господинями. Вони ділилися секретами вишивки, в’язання та плетіння мережив на уроках рукоділля і мене це дуже тішило. На полотні виростали зимові морозяні візерунки, дивні казкові птахи та квіти, а мереживо з білих ниток особливо було чудовим.
У вихідні та святкові дні до мене приходила вчителька земської школи, молодий дяк, наш управитель та діти наших сусідів євреїв. Але ці вечори були нудними та одноманітними. Найбільше я спілкувалася з молодою вчителькою Ганною. Вона була русява, кирпата та в ластовинні. Ми обговорювали процес навчання, книги, які прочитали, новини з міста. Часто до розмови долучався молодий дяк, він був людиною начитаною та прогресивною. Був у Європі. Часто розповідав про свою поїздку та про те, як навчаються діти в Німеччині. Я переповідала татові поїздки та враження про них.
Любили грати у лото, співали пісень, я часто грала на фортепіано.
Так промайнула ще одна зима мого життя, здавалося, що нічого не може змінитися у нашому маєтку, у цій глушині віддаленій від решти світу.
Як я помилялася. Горе приходить і в селянську хату, і в палаци заможних.