Літо вступило повністю у свою силу. Вранці дзвінко заливається соловей. Дивовижний його спів. Спочатку він мов тьохкає, потім набирає повні груди повітря і його пісня летить над землею переливчастими хвилями, знову затихає, далі бринить на дуже високих нотах і знову лине хвилями. Слухав би цю пісню довго і вона не набридала б.
Кожного дня просинаюсь рано, щоб встигнути відкрити вікно та насолодитися його співом, поки вона лине над річкою. Як і раніше люблю виходити на наш пагорб над річкою вранці та дивитися на сонце, що сходить. Літнє вранішнє сонце особливе і цей схід сонця над річкою я не забуду ніколи. Низько тягнеться холодний сизий туман, а вгорі загоряються перші промінчики сонця, а потім стрімко сонце кидає вниз цілий жмут променів і вони заливають сяйвом усе небо. Воно починає переливатися дивовижними казковими барвами, а разом з небом переливається тиха гладь води.
Рибки вистрибують на поверхню і бомкаються у воду, роблячи круги на гладіні води. Потім раптом все стихає. Сонце стрімко летить у височінь. У селі співають півні дзвінкіше один одного. Гавкають собаки, мукають корови, ржуть коні і мекають кози. Починається новий робочий день.
На кухні кипить робота, готується сніданок та обід. М’ясо, риба, хліб, пироги, супи, борщі, каша, все звичайне, але смачне. Тато вже поїхав на поля, потрібно за всім наглядати самому.
Кожного дня після сніданку ми з Катрусею катаємося на човні і, навіть, вудкою пробували рибалити. Це чудове захоплююче заняття. Чіпляєш кусок черв’яка на гачок, бридко, але якщо хочеш рибалити, то без цього не обійдешся. Закидаєш волосінь у воду і чекаєш. Так, як ми не претендуємо на серйозний улов, то чекати приходиться не довго. Рибка смикає волосінь і з вереском витягуєш невеличку рибинку, яку потрібно зняти. Після хвилин сміху та вереску рибка лежить на дні човна. Наші коти будуть у захваті від неї.
Коли сонце піднімається вище та прогріває воду, то можна вже купатися у річці. Як чудово борсатися у теплій воді. Вона приємно ніжить тіло і здається, що лежиш у величезній ванні. Але все колись закінчується і нас вже кличуть на обід.
За обідом збирається вся родина. Тато одного дня розповів, що земство вирішило, що лікар буде час від часу приїжджати в село та робити огляд і прийом селян, а жити він буде у нашому маєтку, а для огляду тато виділяє будинок біля церкви. Також розповів, що мій брат Петро незабаром буде вдома і почнуться роботи біля млина із встановлення обладнання для маленької електростанції.
Привезли всі необхідні речі для мого класу. Це були маленькі грифельні дощечки. Вони зроблені із сірувато-чорного аспідного сланцю. Пишуть на ньому грифелем, а стирають написане ганчіркою. Я буду писати на великій дошці, що висить на стіні, а дівчатка за мною будуть повторювати на своїх дошках. Дуже зручно і не багато витрат. Для закріплення вивченого будемо вчитися писати в зошитах перами, вмокуючи їх у чорнила. Зошити, чорнильниці, чорнила та пера також уже привезли, є ще букварі, арифметика та декілька книжок для дитячого читання. Школа, це місце, де ми отримуємо не лише знання, але і отримуємо унікальний досвід, переборюємо свої внутрішні жахи та вчимося жити поряд з іншими, у світі, зовсім іншому від звичного. І я хочу, щоб для моїх дівчаток мій клас став місцем радості, щоб вони через мої очі побачили широкий і великий світ. Школа їх вийме із закритих мушлів і буденності.
Так промайнув швидко перший місяць літа. Катруся поїхала, їй потрібно було знайомитися зі своїм місцем роботи, перебиратися в інше містечко, підшукувати житло та готуватися до свого першого навчального року. Ми вирішили писати одна одній листи і не втрачати зв’язку.
Мої думки були зайняті приїздом лікаря Петра Васильовича.
Серед селян мало хто звертався до лікарів, адже це фінансовий тягар і затрата часу. Тільки народна медицина рятувала людей, але із серйозними захворюваннями вона справитися не могла. Особливо висока дитяча смертність. Тому приїзд лікаря в село це справжнє диво. Земський лікар і земський учитель для селян, як ікона. Через них вони пізнають правила гігієни, харчування, як запобігти найнебезпечнішим хворобам. Я повністю була згодна зі словами одного лікаря, який писав про те, що просвіта вирішує дуже багато питань, адже саме вона впливає на особисте, домашнє життя, вона розбиває міцну оболонку невігластва, звичаїв, звичок, які вибудовувалися віками.
Петро Васильович буде жити у нас тиждень і приймати селян весь день.
У перший же день потяглися довгі черги до лікаря. Спочатку це були жінки з дітьми та люди похилого віку. Скарги були різні. Багатьом молодий лікар допомогти не міг, але і багато хто отримав допомогу саме вчасно.
Пізно ввечері усі зібралися за столом. Після вечері тато та лікар довго розмовляли, сперечалися, обговорювали політичні новини, висловлювали свої думки. Я любила дивитися на них, уважно слухала їх бесіду, але не втручалася. Все більше ловила себе на думці, що саме з такою людиною, як Петро Васильович я хотіла б провести решту свого життя. Він перехоплював мій погляд і ніяково відводив очі у сторону. У такі хвилини десь далеко під серцем у мене щось щеміло і тьохкало, по всьому тілу розливався жар і страшенно калатало серце. Це відчуття було мені не знайоме, воно мене дивувало і лякало. У листі до Катрусі я розповіла про цей стан і її відповідь мене налякала, вона писала, що я закохалася у Петра Васильовича, але попереджала мене, що це кохання не може мати продовження. Лікар має одружитися на іншій. Його сім’я наполягає на одруженні сина із дочкою друга родини, який їх фінансово підтримував у важкі для родини часи.
У середині мене все бунтувало, мої думки плуталися і я не могла миритися з тим, що діялося зі мною.