Тиждень промайнув, як один день. Цей тиждень став для мене яскравим та щасливим. Ті годинки, що я проводила поряд з Петром Васильовичем, були незабутніми. Ввечері ми сиділи в альтанці у парку, милувалися квітами, деревами. Коли не був дуже стомленим, то до нас приєднувався тато, водив нас по парку і розповідав про насаджені дерева, звідки вони привезені, їх історію, захоплююче говорив про квіти. Він цим жив. Всі дерева та квіти для нього були живими створіннями, за ними він доглядав, як за дітьми. Підійшовши до дерева, обіймав його, цілував і щось шепотів. Це було казково.
Ми часто з Петром Васильовичем каталися на човні, вечірня річка ще красивіша вранішньої. Велика червона смуга від сідаючого сонця тягнеться по всій довжині річки. Потім вона змінюється і стає фіолетовою із жовтими та помаранчевими візерунками. А потім останні промені розливаються по небу і сонце ховається за горизонт. Там небо залишається ще довго світлим, а річка тихне і занурюється в сон. Але рибки, комашки, павучки, жаби не дають їй спати. Гучний перелив жаб’ячого співу наповнює все довкола. І диву дивуєшся, як квакання може бути чарівним. Але це так. Сам замовкаєш і слухаєш цей чудовий хор. Сутінки зовсім заповзають у всі шпарини і потрібно повертатися додому.
Після від’їзду лікаря життя попливло розмірено за буденними турботами. Вже відійшов сінокіс і збиралися на жнива.
Як ураган з’явився у маєтку брат. Він приїхав не сам, а з товаришем, нашим далеким родичем Олександром. І приїхали на автомобілі. Це сенсація. Після пишної зустрічі, вони мене, маму та тата катали по всьому селу та їздили в гості до сусідів. Ті також були в захваті від побаченого. Навіть сільських хлопчаків покатали. У тих вистачило вражень на довгі роки. А як же! Вони проїхали на чуді – автомобілі!
І тут закипіли роботи біля млину. Водяний млин був зроблений давно і ним користувалася наша родина і всі мешканці села та навколишніх сіл. Він ніколи не пустував. Мололася мука, оброблялася гречка. Тут завжди вирувала вода і саме і цьому місці Петро з Олександром вирішили поставити турбіну.
Я із захватом також була на будівництві кожного дня. Мені було цікаво все.
Гребля вже була і раніше, але її потрібно було ще підняти і цим зайнялися робітники у першу чергу. А потім дійшла черга до встановлення турбіни та всіх інших механізмів. У самому кінці робіт було натягнуто дроти до маєтку та вмонтовано лампочки. Брат з товаришем навчили одного селянина Кіндрата, як доглядати за спорудою та обладнанням і дали йому жалування за цю роботу.
На перший пуск зійшлося все село та гості з навколишніх сіл. Коли засвітилися перші лампочки, то здивуванню та радості не було меж. Так ми кожного вечора стали насолоджуватися дивовижним винаходом – електрикою.
Олександр був старшим за Петра. Стрункий, русявий красень, дещо картавив і накульгував. Дитяча травма нагадувала про себе. Освічений, знав декілька мов, гарно співав та грав на гітарі. Мамі він так сподобався, що вона його не переставала хвалити. Олександр також хотів зі мною потоваришувати, але розмова не клеїлася. І це була моя провина. Серце не тьохкало у його присутності, тіло не завмирало. Набагато пізніше я дізналася, що Олександр приїхав із – за мене. Моя мама давно списалася з його мамою і вони домовлялися про наше одруження. Сім’я Олександра покинула батьківщину та переселилася до Бельгії, лише якісь торгові справи вели у Києві і ними опікувався Олександр. Мій брат Петро повинен був їхати саме до них та працювати там. Тато був задоволений, адже таким чином він був упевнений у майбутньому сина. А ось мене він хотів бачити поряд і був проти мого заміжжя із Олександром.
За всіма подіями промайнуло літо і тепер я хотіла набрати дівчаток до класу і почати вчителювати.